15 546
редагувань
Зміни
нема опису редагування
''Appendix A: Language Codes''
В УКРМАРК (відповідно до базового формату UNIMARC) застосовуються Альфа 3 коди мов, наведені в додатку відповідно до ISO 639 2 «Codes for the representation of names of languages: alpha-3 codes)» («Коди представлення назв мов: альфа 3 коди»), який було розроблено у 1998 році Об’єднаною робочою групою Міжнародної організації з стандартизації та опубліковано TC37/SC2-TC46/SC4. ISO 639 2 містить два переліки кодів мов: бібліографічний (B), використовуваний у записах УКРМАРК, і термінологічний (T). Детальнішу інформацію можна одержати в Бібліотеці Конгресу США за адресою:
http://lcweb.loc.gov/marc/iso639.html
Кодовий набір B з урахуванням декількох відхилень можна вважати ідентичним до переліку кодів мов MARC21. Саме його й було адаптовано для UNIMARC.
Незначна кількість кодів ISO 639 2 відрізняється від застосовуваних раніше кодів ISO 639. Щоб ознайомитися з внесеними до переліку змінами, варто звернутися до Бібліотеки Конгресу США за адресою:
http://leweb.loc.gov/marc/isochange_ann.html
або за адресою:
http://ifla.org/VI/3/ubcim.html"http://ifla.org/VI/3/ubcim.html
Характеристика переліку
Додаток А «Коди мов» складається з абеткового переліку мов, укладеного на основі покажчику кодів переліку B ISO 639-2 з використанням абеткового покажчика мов.
Наведені в переліку мнемонічні коди утворюються з англійської форми назв мов і записуються трьома малими латинськими літерами.
Включення
До переліку включено тільки ті мови, які мають писемність. У разі, коли розмовна мова записується за допомогою двох різних наборів символів (приміром, сербська та хорватська мови мають одну розмовну мову, проте перша записується кирилицею, а друга — латиницею, тому до переліку занесено коди обох мов):
Сербо-хорватська (кирилиця) [scc]
Сербо-хорватська (латиниця) [scr]
Сербська [scc] (сербо-хорватська (кирилиця))
Хорватська [scr] (сербо-хорватська (латиниця))
Мовні групи
Деякі з кодів переліку призначено для великих мовних груп. Їх уведено замість надання кодів кожній окремій малій мові. Так, приміром, полабську мову відносять до мовної групи «Слов’янські (інші)» ([sla]) і тому їй не надається власного коду:
Форма давньої або застарілої мови, яка не має унікального коду, визначатиметься кодом великої мовної групи, до якої вона належить, а не кодом сучасної форми цієї мови. Наприклад, давньоукраїнська мова (мертва мова) визначатиметься кодом мовної групи слов’янських мов ([sla]), а не кодом сучасної української мови ([ukr]).
Критерій призначення дискретних кодів
Зазвичай використовуються тризначні літерні мнемонічні коди, утворені з перших початкових літер англійської форми назви мови. Винятком є випадки, коли назви кількох мов мають однакові початкові літери. Приміром,
малагасійська (Malagasy) [mlg]
малайська (Malay) [may]
малаяламська (Malayalam) [mal]
мальтійська (Maltese) [mit]
Для визначення сучасних і застарілих форм деяких мов при утворенні коду використовувалися початкові літери кожного з слів з найменування мови. Наприклад:
середньоверхньонімецька (German (Middle High) (1050-1500)) [gmh]
давньоверхньонімецька (German (Old High) (750-1050)) [goh]
У разі, коли багатомовному документу необхідно присвоїти єдиний код без надання переваги мові будь-якого з його фрагментів, прийнято використовувати код [mul]. Коли мову документу не визначено, застосовується код [und].
Доповненя і виправлення
У Додатку А коди, які вийшли з ужитку, позначені в круглих дужках знаком мінус, а нові — знаком плюс. Наприклад,
[epo](+) Есперанто (Esperanto)
[esp]( ) Есперанто (Esperanto)
== Див. також ==